четвер, 31 січня 2019 р.

Блог проф. Пономарева: як розмовляти красивою українською?


Читач Володимир хоче знати, як правильно називати шахову фігуру, що має російський відповідник слон. Мій дідусь, пише читач, учив мене, що правильно казати офіцер.
Українською мовою на сучасному етапі цю шахову фігуру також звемо слон.
Ніна Кур'ята цікавиться, як перекласти російське слово подвох.
Подвох українською мовою каверза, підступ.
Олексій Дейкун просить дати відповіді на кілька запитань.
Якому зі слів потрібно віддавати перевагу в інтернет-дискурсі: прикріпити чи причепити допис угорі сторінки в соцмережі?
Можна використовувати обидва варіянти, але краще прикріпити.
Які поради Ви можете дати людям, що повертаються до української мови, також запитує читач. Як відразу розмовляти красиво?
Щоб розмовляти доброю українською мовою, потрібно читати видання, присвячені культурі мови, твори класиків української літератури, добрі переклади з инших мов, зокрема Миколи Лукаша, Григорія Кочура, Євгена Поповича, Ольги Сенюк тощо.
Яка відмінність між словами акторка та актриса? Якому з них віддавати перевагу?
Відмінности в значенні немає, але в словниках на першому місці стоїть акторка, то цьому слову й потрібно віддавати перевагу.
У радіорекламі вживають словосполуку "Коли земля уходить із-під ніг". Чи є вона українською, також запитує пан Дейкун.
Правильно українською мовою - земля йде з-під ніг.
Із двох варіянтів слів йон чи іон, якими цікавиться Олег Сиваш, правильний іон, а не йон.
Тож і похідні від нього - іонізація, іонізований, іонізувати.
Часто доводиться перекладати назви різних інструментів з російської мови, пише Олена Дегтярьова. І просить порадити джерела, до яких можна звертатися при виникненні сумнівів у правильності перекладу. Наприклад, слів плашкотримач, розгортка, знімач стопорних кілець та инші.
У складних словах компонент держатель перекладаємо словом тримач, наприклад, голкотримач, развертка - розгортка, сниматель - знімач.
Перевіряти можна в російсько-українських словниках, наприклад у тритомному словнику, який видав Інститут мовознавства імені О. О. Потебні в 1960-х роках і який кілька разів перевидавали.
Свої запитання надсилайте на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, вказавши в темі листа "Запитання до професора Пономарева".
Якщо ви хочете запитати про значення котрогось слова, будь ласка, зазирніть спершу до словника - можливо, там уже є відповідь на ваше запитання.

Будь ласка, зверніть увагу, що професор Пономарів користується Проєктом українського правопису 1999 року, тож слова на кшталт инший, варіянт, радости - це не помилки.

вівторок, 29 січня 2019 р.

Пам'ятаємо

101 рік, 400 молодих українців, 130 кілометрів від Києва, 5 годин, 4 тисячі ворогів.

Бій під Крутами став символом українськості та самопожертви, сили духу та звитяги, боротьби України проти вічного ворога - російської імперії зла.
Від 300 до 400 молодих хлопців, без особливої зброї та амуніції стали кордоном для московської навали, яка знову хотіла окупувати молоду Українську державу.
Всі вони полягли, а 27 тих хто вижило, були нещадно вбиті Червоною гвіардією Муравйова.

Пізніше, український письменник Євген Маланюк писав про Бій під Крутами: "…нарід, творячи з якоїсь події леґенду — а Крути без сумніву, є і будуть однією з найвеличніших леґенд нашої нації, — знає, що він робить. Народня мудрість і національний ґеній — ця найвища земна справедливість — творячи свої леґенди і міти, цебто підносячи данну історичну подію до височини надісторичнищ, ніколи — щодо вибору тієї події — не помиляються. Не помилилися вони і у випадку Крут."
Крути дійсно стали легендою.
Автор: Андрій Смолій

понеділок, 28 січня 2019 р.

неділю, 27 січня 2019 р.

Запам'ятайте слова з подвійним наголосом!

пОмИлка, зАвждИ, назАвждИ, правОпИсний, прОстИй, слІзьмИ, рОзбІр, АлфавіІт, веснЯнИй, доповІдАч, зАвждИ, дОговОру, жАлібнИй, м ‘Я’зовИй, пЕрвІсний, перЕстАрок, пОмИлка, прОстИй, тАкОж.
Розуміємо, що наголос – тема не з легких, тут потрібно мати відмінну пам’ять. Тому надаємо вам декілька порад по запам’ятовуванню наголосу в словах:
1. Багато-багато разів перечитайте слова! Скоро ваш мозок запам’ятає їх та буде видавати «на автоматі». Тільки читати вголос!
2. Пограйте у картки: з одного боку картки напиши слово без виділення наголосу, а з іншого – з виділенням наголошеного складу. Поки робитимеш картки, вже багато запам’ятаєш!
3. Ті слова, що ніяк не можеш запам’ятати, напишина папірцях та приклей вдома на місця, куди часто дивишся – наприклад, на холодильник.
4. Слова з наголосом, що ти запам’ятав, намагайся застосовувати в мовленні якомога частіше, щоб це відклалося в твоїй пам’яті.
Джерело:https://znoclub.com/

суботу, 26 січня 2019 р.

Збагати себе українською!

   ХУРДЕЛИЦЯ
  Свята завершились - але зима не відхурделила  Тож продовжуймо насолоджуватись життям у всіх його унікальних погодних проявах


Джерело:https://www.facebook.com/slovopys/

пʼятницю, 25 січня 2019 р.

Про зайві слова

Науковець Олександр Авраменко у рубриці в Сніданку з 1 + 1 веде цікаві експрес-уроки, які варто послухати кожному.

середу, 23 січня 2019 р.

Знайденo зв'язок між поганими звичками людини та мовою, якою вона розмовляє

Вчені з Йельского університету оприлюднили результати, які змушують сильно задуматися: китайці та німці ставляться до майбутнього по-іншому, ніж американці або греки.
За версією дослідника Кейта Чена, це можна пов'язати з відмінністю у мовах. Тобто, поведінка людей співпадає з тим, яка форма майбутнього часу є у мові. Так, англійська, грецька (та й українська) мови мають сильну форму майбутнього часу (майбутнє у мові сильно відрізняється від поточного часу).
Така відмінність значно слабша в китайській або в німецькій мовах, де людина не може просто сказати собі "я зроблю це потім, колись, у майбутньому"
Чен пов'язує відмінності у ставленні до збережень, здоров'я, та до інших довготермінових речей саме подібною різницею у мовах. Коротко, він впевнений що частина людей просто не звертають увагу на рахунки або куріння пачки цигарок на день. Це відбувається тому, що спосіб у який вони про це говорять, передбачає що негативне майбутнє є далеким, настане не скоро, і його можна проігнорувати.
Ідеї Чена начебто підтверджуються статистичними даними. Люди в країнах із слабкою формою майбутнього накопичують на 170,000 євро на персону більше, ніж люди з мовами, що мають сильну форму майбутнього. Також, перші мають на 13% більш худого населення, на 24 % менше палять, і на 29% частіше займаються вправами. Країни з першої групи у середньому накопичують на 6% ВВП більше, ніж інша група.

Варто наголосити, що це питання необхідно вивчати надалі - кореляція не означає відношення "причина-наслідок", хоча б тому що невідомо, що з'явилося першим - відповідні моделі поведінки, чи мовні конструкції.

вівторок, 22 січня 2019 р.

Філолог Олександр Авраменко назвав суржикове слово, яке українці вживають найчастіше

Суржик – це вкраплення однієї мови в іншу. “Чи виходите ви на слідуючій зупинці?”, “нажміть кнопку” – це все суржик.
“Є рiзнi форми цього явища. Слабкий суржик — невеликi вкраплення, вiн притаманний захiдноукраїнському регiону. А сильний суржик вживають здебiльшого на сходi та в центрi України. У нас чомусь звикли вважати, що суржик — це змiшування української саме з росiйською. Утiм польськi вкраплення в мовi на Галичинi чи румунськi на Буковинi теж так називають”, – каже філолог Олександр Авраменко в інтерв’ю “Експрес”.

“Найбiльш помiтнi в суржику лексичнi елементи. Найпоширенiше, наприклад, слово “получається”. I у Львовi, i в Рiвному, i в Києвi, i в Полтавi вживають саме це слово замiсть “виходить”. Також доволi типова помилка “приймати участь”, що походить з росiйської. Правильно “брати участь”. Або ж слово “канєшно” замiсть “звiсно”, “авжеж”, “аякже”. Часто трапляється суржик на звуковому рiвнi, коли вживають українськi слова, але звуки — росiйськi. Як приклад, словосполучення “канфєта “Бєлочка””. В українськiй мовi є слово “цукерка” i “бiлочка”. Або ж замiсть “телевiзор” кажуть “тЄлЄвiзор”. Усе така м’яка вимова схожа на манеру росiйської мови. А ще суржик виражається на граматичному рiвнi, коли люди неправильно вживають закiнчення у словах. Наприклад, “я звертаю увагУ”, але “не звертаю увагИ”, “я їм борщ”, але “не їм борщУ”, “я слухаю музику”, але “не слухаю музикИ”, – розповідає філолог.
Автор: Вiкторiя СЕРЕДА

Прийом розвитку логічного мислення «Дедукція»

Думай, як Шерлок!

Розвиваємо логічне мислення за допомогою дедукції: опис прийому та приклад використання.
Шерлок Холмс – справжній зразок для наслідування. Мислячи цілком логічно, він міг викрити найзухвалішого злочинця та розплутати навіть найскладнішу справу. А. К. Дойл дав читачам зрозуміти, що Голмс уже народився неперевершеним логіком, а потім лише розвивав свої природні якості. Але ж далеко не всім людям так щастить. Що ж робити? Розвивати логічне мислення змалечку, звісно! І в цьому допоможе чудовий навчальний прийом «Дедукція».
Із латинської «дедукція» перекладається як «виведення», це особливий вид мислення, коли окремі положення логічно виводяться із загальних. Такий підхід дозволяє досягти майже ідеально чіткого розуміння ситуації.
Використання дедуктивного методу навчання сприяє швидкому засвоєнню матеріалу, а також допомагає розвитку абстрактного мислення. Ідеальний час для цього – вивчення теоретичного матеріалу або розв’язання задач, які потребують висновків із загальних положень. Таким чином учні зможуть швидше засвоїти знання як загального, так і абстрактного характеру, з яких згодом можна вивести більш конкретні твердження.

Процес виконання

Метод дедукції можна використовувати для аналізу конкретної ситуацій або побудувати на його застосуванні стратегію цілого уроку. Використовувати метод дедукції можна на будь-якому уроці, але найчастіше до нього звертаються викладачі точних наук.
1. Повідомте учням нову тему, визначаючи спочатку загальне положення, формулу чи закон.
Приклад:
Атмосфера Землі є сумішшю різних газів, які утримуються біля планети завдяки дії сили тяжіння на їхні молекули.
2. Запитайте в учнів, чи знають вони щось про запропоновану тему. Намалюйте на дошці табличку з двома колонками «Що мені вже відомо» та «Що я можу дізнатися». Запропонуйте школярам заповнити першу колонку, використовуючи знання, отримані під час вивчення попередньої теми.
3. Нехай учні відчують себе детективами та на основі вже здобутих раніше знань припустять, про що саме вони дізнаються під час вивчення нової теми й як зможуть використати ці знання на практиці. Важлива умова: припущення мають будуватися на основі відомого дітям матеріалу, хоча й фантастичні гіпотези не варто відкидати, їх можна проаналізувати пізніше. Запишіть ідеї школярів у другу колонку.
4. Сформулюйте гіпотезу. Зробіть це самі, спираючись на матеріал, який мають вивчити ваші учні.
Якщо б не існувало сили тяжіння, то наша планета була б схожа на пустелю.
5. Запропонуйте учням дібрати твердження та факти, які можуть підтвердити чи спростувати гіпотезу. Це допоможе встановити, чи є гипотеза істинною, або ж навпаки - хибною. Запишіть правильні положення, вони допоможуть у подальшій роботі.
Тобто без сили тяжіння гази розлітяться всесвітом.
Сила тяжіння є запорукою існування атмосфери.
Без атмосфери загинуло б усе живе на Землі, а людства не існувало б.
Отже, сила тяжіння є однією з умов існування життя на планеті.
Далі на основі істинних положень поступово формуються нові думки та висновки. Зауважте цікаву особливість цього методу: за умови достовірності припущень дедукція на 100% гарантує отримання точних висновків. І навпаки – дедукція, заснована на хибних припущеннях, може дати лише помилковий результат.
Перевага прийому дедукції полягає не лише у можливості розвитку логічного мислення. Цей прийом допомагає швидко засвоювати нові знання, а завдяки оригінальній формі подачі вивчати нову тему буде ще й цікаво. Гарантуємо!

Говорімо правильно!


понеділок, 21 січня 2019 р.

Приєднуємося до святкування 100-ї річниці злуки УНР і ЗУНР

  АКТ ЗЛУКИ УНР і ЗУНР – політико-правове об’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в одну Українську державу, урочисто проголошене Директорією Української Народної Республіки 22 січня 1919 на Софійському майдані Києва.





неділю, 20 січня 2019 р.

Святкова лексика: Знаходимо та виправляємо помилки

Наприкінці циклу Різдвяних свят ще раз нагадаймо собі найпоширеніші помилок, щоб більше ніколи не вживати їх у сьогоденні.

  1. З прийдешнім чи з наступаючим?
Активний дієприкметник «наступаючий» не відповідає нормам сучасної української мови. Саме тому мовознавці О.Пономарів та О.Авраменко  рекомендують замість цього росіянізму   вживати прикметник «прийдешній». Тому маємо запам’ятати, що в  Україну Новий рік не наступає, а мирно приходить, а ваше  привітання може звучати в декількох варіантах:«З прийдешнім Новим роком», «З передноворіччям», «З передсвятом».
  1. Рік: нОвий чи новИй
Коли вітаємо один одного із НовИм роком, то наголошувати маємо останній склад прикметника. Загалом тут діє правило, згідно з яким наголос падає на останній склад у тих прикметниках, які мають два склади.
  1. Підсумки року: підбиваємо чи підводимо?
Напередодні Нового року кожен з нас підсумовує рік, що минає. Саме тому  доволі часто чуємо: «підвели підсумки року», проте таке словосполучення є неправильним. Підсумки можна підбивати, але не підводити. Також мовознавці рекомендують  використовувати сполуку «підсумовувати результати».
  1. Бажаємо всього самого найкращого чи всього найкращого?
Своїм рідним, друзям чи колегам у святкові дні ми дуже часто бажаємо всього «самого найкращого». Проте навіть не здогадуємось, що у такий спосіб калькуємо іншу  мову. Утворення найвищого ступеня порівняння прикметників за допомогою слова «самий» є нормою російської мови. Правильно буде сказати: «Бажаю всього найкращого».
5.Добитися мети чи досягти мети?
Кожен з нас у Новому році мріє досягти своєї мети. Саме так досягти, а не добитися. Добитися мети – неправильне словосполучення, тому вживати його не варто.
6.Оправдати надії чи виправдати?
Оправдати надії є невластивим для української мови. Тому, бажаючи, щоб прийдешній рік виправдав надії, маємо використовувати друге словосполучення.
Анна Качмар

пʼятницю, 18 січня 2019 р.

У Святвечір хочу побажати великодушності і доброти серця, щирої любові й щастя, небесної благодаті і яскравої дороговказної зірки, багатого столу, за яким зберуться всі близькі і дорогі люди.

четвер, 17 січня 2019 р.

Місія здійснена: поради для підтримки дисципліни у класі

Як зробити так, щоб учитель не відволікався на зауваження і не витрачав свої сили на підтримку дисципліни в класі?

Дисципліна починається з поваги

Якого вчителя поважатимуть учні? Того, який поважає та розуміє їх. Тому будьте чесними, позитивними та послідовними. Учні мають розуміти логіку ваших вчинків та вимог. А ще зберігайте почуття гумору – воно допоможе у будь-якій незручній ситуації та зніме напруження у класі. Хочете, щоб діти вам довіряли? Будьте з ними на «одній хвилі» – розумійте їхні жарти та сленг. Учні знатимуть, що ви не з іншої планети, що ви – сучасна людина.
Досвід показує, що на уроці вчителя, якого поважає весь клас, навіть затяті порушники дисципліни поводяться, як янголята. Чому так відбувається? Бо знають, що ви поважаєте кожного та піклуєтеся про всіх учнів у класі. Перш за все, повага вчителя до учнів виявляється у зацікавленості у спілкуванні з дитиною, повазі до її думки.  
Усім відомо, що учні мають приходити на урок вчасно. А вчителі? Урок має починатися вчасно. По-перше, діти знатимуть, що потраплять у незручне становище, якщо запізняться на п’ять хвилин. По-друге, ви демонструєте повагу до власного часу та до часу учнів. По-третє, власним прикладом виховуєте пунктуальність школярів.
Зробіть навчання захопливим. Якщо учні сконцентровані на цікавому завданні, їм ніколи поводитися погано. Інтерактивність та активність зводять нанівець нудьгу та порушення дисципліни. А ще дайте учням трохи свободи. Ходити класом та розмовляти з однокласниками можна, якщо є групове (командне) завдання. А от заважати іншим та відволікатися – неефективно.

Як підтримувати дисципліну в класі

Тож як без покарань тримати дисципліну? Для початку складіть перелік вимог та можливих наслідків порушень. Окресліть межі допустимого у вашому колективі. Їх мають знати не тільки школярі, а й батьки. На батьківських зборах ознайомте дорослих із правилами поведінки. Важливо, щоб виховання вдома та у школі не йшло врозріз, а у позашкільний час діти знаходили підтвердження слів учителя у поведінці батьків.
Запобігати неприємностям завжди легше, ніж боротися з ними. Хочете міцну дисципліну в класі? Познайомтеся з вашими учнями. Ви маєте знати не лише їхні імена, а й звички та інтереси поза стінами школи. Так ви знатимете, хто з них на яку поведінку здатен. А згодом у вас з’явиться шосте чуття: ви зможете заздалегідь уникати неприємностей, перш ніж вони стануться.
Хочете на уроці розповідати нову тему, а не заспокоювати бешкетників? Заохочуйте хорошу поведінку, хваліть за старанну роботу. Спитайте, як чемні та ввічливі діти можуть так погано поводитися? Нагадайте їм про їхні позитивні риси. У жодному разі не використовуйте завдання як покарання. Бо це може призвести до того, що надалі дитина сприйматиме кожне завдання як щось обтяжливе.

Простір позитиву

В якому класі не хочеться бешкетувати? В тому, де чисто і затишно.  Підтримуйте навчальний простір у порядку. Нехай на уроці дітей оточує позитив та краса. Це надихатиме їх на старанне навчання, а на погану поведінку просто не залишиться часу.

Поради для взаємодії із сердитим учнем

Ось декілька практичних порад, як комунікувати із сердитим учнем. Із вибухонебезпечним станом можна впоратися, дотримуючись таких простих правил:  
  1. Не підвищуйте голос. Дайте зрозуміти, що контролюєте ситуацію.
  2. Зберігайте спокій та врівноваженість. Інакше навіть незначна зміна настрою призведе до конфліктної ситуації.
  3. Не зачіпайте стурбованого чи сердитого учня. Дайте йому можливість переключитися з власних проблем на навчальний процес.
  4. Демонструйте позитив та доброзичливість. Це дасть змогу учневі відчути, що його емоційному стану ніщо не загрожує.
  5. Зберігайте почуття гумору.
  6. Будьте розуміючим.
  7. Не налаштовуйтеся на конфлікт. Ваша упередженість може спровокувати   загострення ситуації.
  8. Будьте у курсі життя ваших учнів. Це допоможе вам зрозуміти причину знервованості. Знаючи, що відбувається з дитиною поза межами школи, ви матимете змогу не лише розрадити добрим словом, а й прийти на допомогу, коли ситуація потребуватиме втручання.
  9. Якщо є загроза погіршення ситуації, нагадайте про правила та наслідки їх порушення.
І головне – завжди зберігайте спокій!

середу, 16 січня 2019 р.

То яка різниця між усмішкою та посмішкою?



Як вам здається: цей вулкан усміхається чи посміхається?

Доктор філологічних наук Олександр Пономарів відповідає на запитання читачів.
Читач Мар’ян із Дніпра хоче знати, чи можна використовувати в українській мові слово співпадіння.
Слова співпадіння в українській мові немає. Це непотрібна калька з російського совпадение. Українською мовою совпадение – збіг, совпадающий – збіжний.
Цей читач також хоче знати, як правильно: іти до їх чи йти до них? Він дуже часто чує іти до їх.
Правильно іти (йти) до нихДо їх писали в XIX ст.
У магазині канцтоварів він бачив напис швидкозшивач. Наскільки доцільно його вживати?
Швидкозшивач, як і низка інших канцеляризмів, є калькою з російського слова скоросшиватель. Але чогось кращого поки що немає.
Як я ставлюся до пуризму і до того, що всі намагаються перекладати англійські слова українською мовою? Наприклад, ґей – дядьколюб.
До мовного пуризму я ставлюся позитивно. Останнім часом у нас дуже багато слів нахапано з англійської мови. Навіщо, наприклад, казати паркінг, коли є стоянка? Прикладів можна наводити безліч. Потрібно спочатку пошукати слів у своїй мові, а для нових створювати власні відповідники. У цьому хочу підтримати Юрка Зеленого, який має певні досягнення в цій царині. Але відповідники мають бути поважні, а не геть усі гумористичні. Дядьколюб замість ґей – дуже невдалий витвір.
Дмитро Понамарчук хоче з’ясувати, яка різниця між словами усмішка і посмішка.
На жаль, ці слова часто плутають і вважають, що вони абсолютні синоніми. Але це не так. Наприклад, усмішка може бути приємна, лагідна, ніжна. Посмішка – глузлива, іронічна, уїдлива. Приємна посмішка – це епітет-оксиморон.
Мирослав Сірко запитує про правильні формули вітання в українській мові. Він чув таке: доброї годинидоброї добидоброго дня. Чи такі вітання можна вважати нормативними?
Нормативні вітання в українські мові: доброго ранку, добрий день, добрий вечір, добраніч, на добраніч. У неофіційній обстановці: добри́день, добри́вечір.
Доброї години, доброї доби, може, ще доброї хвилини чи доброї секунди – хіба що з гумористичним відтінком.
Джерело: http://zahystmovy.org.ua

неділю, 13 січня 2019 р.

Легенда, яка є актуальною і в сучасній школі


«...І створити люди школу так, як велів їм диявол.
Дитина любить природу, тому її замкнули в чотирьох стінах.
Дитині подобається, що її робота має якийсь сенс, тому все побудували так, щоб її активність не приносила ніякої користі.
Дитина не може залишатись без руху – її примусили сидіти.
Дитина любить працювати руками, а її вчили теорій та ідей.
Дитина любить говорити – їй наказали мовчати.
Дитина прагне зрозуміти – її змусили вчити напам'ять.
Дитина хотіла б сама шукати знань – їх дають у готовому вигляді...
І тоді діти навчились того, чого б ніколи не навчились в інших умовах. Вони навчились обманювати та лицемірити.
Як і хотів того диявол, деякі люди зачахли, стали понурими та пасивними, утратили всякий інтерес до життя, зникли їхнє щастя та здоров'я. Зникли Любов і Доброта. Думки стали сухими та сірими, душі зачерствіли, серця озлобились...»
А. Фар’єр, швейцарський педагог (1879–1960)
Ця легенда залишається актуальною й сьогодні. Для творчості необхідне почуття свободи. Вирішуючи поставлене перед школою завдання – формувати всебічно розвинуту, творчу, креативну особистість, ми всі маємо пам'ятати, що для цього в першу чергу школа не повинна руйнувати природну креативність дитини.
Нині, як ніколи раніше, підвищилися вимоги до уроку – основної форми навчання і виховання молоді.
Яким же насправді має бути сучасний урок? Як підвищити його ефективність?
Взагалі-то урок залежить від багатьох складових. Але однією з найважливіших умов підвищення якості уроків є урізноманітнення методів і прийомів навчання, видів роботи, які виконують учні. Усіляка одноманітність, зрештою, породжує в дітей відчуття перевантаження. Воно виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності.
 Джерело: https://vseosvita.ua/library/metodicnij-posibnik-8-krokiv-pidgotovki-sucasnogo-efektivnogo-uroku-16588.htmp

пʼятницю, 11 січня 2019 р.

Приємні моменти під час засідання методичного об'єднання

  Під час засідання методичного об'єднання до вчителів української мови та літератури м. Стрия завітав вертеп, у якому брали участь вихованці СЗШ 7.



вівторок, 8 січня 2019 р.

Слухай. Бібліотека аудіокниг українською мовою

  Дуже цікавим і корисним для школярів є проект "Слухай. Бібліотека аудіокниг українською мовою"
  У ході проекту створено онлайн-бібліотеку аудіокниг класичної української прози та поезії, що входять до шкільної програми, а також творів відомих сучасників з їх авторським начитуванням.


  «Аудіокниг українською мовою вкрай обмаль, а в умовах сучасного розвитку технологій знання та культуру необхідно доносити в максимально простих та зручних формах. Аудіокнига – одна з таких форм», – коментують ініціатори проекту. Крім того такий формат творів дуже потребують люди із особливими потребами (з вадами зору, діагнозами дислексії, труднощами у навчанні, зокрема з неспроможністю сприймати інформацію зорово).
  Серед озвучених книг – класика української прози Ольги Кобилянської, Квітки-Основ´яненка, Івана Франка, Панаса Мирного, Валер’яна Підмогильного та ще десятки авторів. Понад 50 віршованих творів Максима Рильського, Олени Теліги, Дмитра Павличка, Лесі Українки, Миколи Хвильового та інших письменників. Сучасна література від Деркачової Ольги, Ліра Євгена, Сняданко Наталії, Христини Козловської. Марк Лівін та Катерина Бабкіна начитали свої кращі авторські роботи.

Народжені на Різдво: Василь Симоненко й Василь Стус




page_30
Існує теорія, згідно з якою природа, наділяючи талантами, думками й устремліннями когось одного, ніби перестраховується, даючи схожий набір, а заразом і схожий життєвий шлях ще й комусь іншому – приблизно в одному часовому відтинку, в одній країні, за однакових суспільних умов. Таким чином природа (а може, Бог) ніби говорить: “Якщо одне моє зерня не проросте, його замінить інше…”
Долі Симоненка і Стуса – двох Василів, народжених на Різдво – а заразом їхні помисли, прагнення та ідеали наче доводять цю теорію. Їм обом боліла Україна – тим великим, неперебутнім болем, якого нікому не під силу втамувати. Кожному з цих двох поетів нелегко було в житті навіть із самим собою. Обоє не вміли миритися з найменшою несправедливістю. Обоє боролися. Обоє полягли в тій боротьбі – хоч і кожний по-різному. Обом народження на Різдво ніби обіцяло щасливе життя, а жоден його не отримав. Зате кожен і досі світить у пам’ять свого народу, як провідна Віфлеємська зірка. І цього, мабуть, не так уже й мало.

24953450
Вони – з одного покоління. Різниця в роках народження – мізерна (Симоненко народився в 1935, а Стус у 1938). Обоє походять із бідних родин, а тому з самого малечку добре знають усьому ціну. Симоненкове дитинство минуло в курній сільській хаті, сім’ю рано покинув батько. Батьки Стуса, рятуючись від примусової колективізації, утікають із рідної Вінниччини на Донбас, улаштовуються працювати на завод. Обидві родини постійно борються зі злиднями, які проте часто перемагають. Обидва Василі рано дорослішають – шкільним урокам віддають куди більше своєї уваги, ніж хлоп’ячим розвагам. Вочевидь, обоє розуміють, що освіта – то єдина стежка, яка може вивести їх із бідного, безпросвітного, приреченого існування. Тому їхні дитячі портрети, написані сучасниками, багато в чому схожі – зосередженість, серйозність і смуток, який уже жив на дні очей.
Закінчивши школу з медалями, Василі здобувають вищу освіту. Обоє освоюють гуманітарний фах – Стус навчається на історико-філологічному, Симоненко – на журналістському факультеті. У вишівських коридорах якраз блукають свіжі протяги хрущовської відлиги. Тогочасне студентство тільки щойно спробувало скинути з себе полуду минулого – колективізації, репресій, тотального страху. Молодь починала розправляти крила назустріч свіжому вітрові. Літературознавець В’ячеслав Брюховецький – услід віршеві Ліни Костенко – якраз і назве шістдесятників “поколінням переплутаних крил”. Як Симоненко, так і Стус повірили у відлигу. Розвінчування культу Сталіна, реабілітація репресованих, загальний дух свободи вселили в їхні серця надію, яка не тільки обманула, а ще й загартувала, приготувала до майбутньої боротьби за свою Україну.
Навесні 1960 Симоненко вступає до щойно організованого Клубу творчої молоді. Завдання Клубу – розбудова оновленої України. Серед учасників новоствореної спільноти – Іван Світличний, Алла Горська, Євген Сверстюк, а також і Василь Стус – скоро чи не всіх їх змелють жорна тоталітарної машини, яка змовкла тільки на короткий час. Симоненко разом із Горською розшукують місця поховань тих, кого розстріляли в тридцятих. Знаходять Биківню. Намагаються надати справі якнайбільшого розголосу. Симоненко вимагає, щоб місцям поховань надали статусу національних меморіалів. Вимоги залишаються без жодної відповіді – проте вони почуті тими, “ким слід”. Симоненко опиняється в зоні особливої зацікавленості “відповідних органів”. Жити йому залишається рік.
%d1%81%d1%82%d1%83%d1%81
У вересні 1965, після прем’єри фільму Параджанова “Тіні забутих предків”, Василь Стус бере участь у першому відкритому громадсько-політичному протесті проти ув’язнень української інтелігенції. Його відраховують із аспірантури – ніби натякають, що краще б йому замовкнути. Стус не замовкає. Він затято критикує радянський лад, протестує проти хвилі арештів. Він, мабуть, інакше не вміє. Він навряд чи зручний і комфортний навіть для самого себе. Подейкують, що совєцькі психіатри навіть поставили йому діагноз “патологічна чесність”.
Симоненко теж виявляє схожі “симптоми”, пишучи в щоденнику: Земля вже двадцять восьмий раз несе мене навколо Сонця. Мало встиг я зробити за цей час гарного і доброго. Зате навчився я пити горілку, смердіти тютюном, навчився мовчати і бути обережним, коли слід кричати. І найстрашніше – навчився бути нещирим. Брехня – мабуть, моя професія (Василь Симоненко, “Окрайці думок”). Скромний, прямий, критичний до себе – аж до самоїдства. Іван Дзюба завважує, що Симоненко ніколи не бував задоволеним собою. Симоненко говорив безкомпромісно, всі проблеми вилущував чітко, у нього була виняткова ясність думки, повна зрілість суджень. Його хвилювали найрізноманітніші аспекти українського життя – минулого, сучасного й майбутнього. Він багато читав, уточнював, хотів якнайбільше знати про масовий спротив сталінізмові у західних областях України у перші післявоєнні роки, – згадує шістдесятник Богдан Горинь.
Ця ж сама ясність думки й повна зрілість суджень не дають спокійно жити й Василеві Стусу. Його протести проти порушення прав людини, критичні оцінки панівного режиму врешті-решт спричинили перший арешт. До цього Стус ще не був бунтарем. Він був просто чесною людиною. Справді бунтівні ідеї знайдуть його на тюремних нарах – аби зробити Василя ще безкомпроміснішим, ще незручнішим, ще нещаднішим – передусім до самого себе. Терзання плоті неабияк вивищують дух, дають змогу по-справжньому піднестися над усім суєтним, каже Біблія, – та ще й на таку несказанну висоту, куди рідко яка птиця долітає:
…Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межи ними  лялечка німа:
розпечена, аж біла з самоболю,
як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця,
зчужілий і заблуканий у тілі.
Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.
(Василь Стус)
Симоненкові не судилося досягти таких високих просвітлень, оскільки доля відміряла йому значно коротшу життєву стежку. Симоненкова смерть (та, власне, як і Стусова) досі обростає міфами, здогадами та плітками. За офіційною версією, поет помер від раку нирок. Проте є свідчення, які кидають тінь на цю версію. Улітку 1962 року Василь проводжав друга на вокзал. Закінчилися цигарки. Симоненко пішов до буфету – там було зачинено, хоч до обідньої перерви залишалося ще п’ятнадцять хвилин. Симоненко почав вимагати продати йому цигарки. Буфетниця вчинила лемент, який почули працівники лінійної міліції. Василь пред’явив журналістське посвідчення. “Аааа… Розберемося!” – багатозначно мовив міліціянт. Поета посадили у “воронок”.
my9ayitb18q
Про наступну зустріч із Симоненком згадує його колега, журналіст Віктор Онойко: Поїхало нас троє. Крім мене, письменник Микола Негода та журналіст Петро Жук. Микола, здається, був добре знайомий із смілянським секретарем (перший секретар парткому – С.О.). І ми спочатку поїхали до нього по записку та розпитали, як знайти міліцейське відділення. З кімнати, що нагадувала карцер, вивели Василя. Побачивши нас, він одразу попросив закурити. Більше доби не палив, – пояснив, коли прямували до нашого червоного Москвича. І додав – Не їв і не спав. Коли сів на переднє сидіння, закотив рукава сорочки. Усі руки були в синцях. А на тілі, здається, ніяких слідів. Хоча били. Чим — не знаю. Якісь товсті палиці шкіряні, з піском чи що. Обробили професійно. І цілили не по м’якому місці, а по спині й попереку». Ми вжахнулися.
Симоненко наче передчував свою смерть. У 1955 він написав вірша:
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять  смерті в очі подивлюсь.
Моє життя  розтрощене корито,
І світ для мене  каторга і кліть…
Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.
Багато літературознавців сходилися на думці, що це радше й не вірші, а заримована публіцистика, де речі називаються занадто вже своїми іменами, де важко знайти складну емоцію й до блиску відшліфовану метафору. Стус же віддавав Симоненкові належне: …На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само…
Сам же Василь Симоненко передбачив свою поетичну місію майже так само точно, як і свою смерть: Я розумію, що поет з мене такий собі. Але бувають і гірші. Такі, як я, теж необхідні для літератури. Ми своїми кволими думками угноїмо ґрунт, на якому виросте гігант. Прийдешній Тарас або Франко. Жду його, як віруючий пришестя Христового. Вірю, що мені пощастить почути радісну осанну на честь його приходу. Хай тільки не зневажає він нас, маленьких чорноробів поезії. Він виросте з нас… (Василь Симоненко, “Окрайці думок”).
Здається, Симоненко прекрасно усвідомлював свою місію. А головне – у нього таки насправді була місія. А значить – краще відкинути літературні лекала, забути на час про художню цінність, про новаторство або його відсутність. Коли йдеться про справді високу місію – пробудити в народові віру в цей самий народ – літературні канони блякнуть. Симоненко в суспільній свідомості сприймається більше ніж поетом, – а отже, спроби оцінити його творчий доробок за допомогою винятково літературознавчого інструментарію a priori не осягнуть усього феномену, – ставить тверду крапку в цьому дискурсі поет і літературознавець Іван Андрусяк.
Василеві Стусу до крапки ще далеко. Попереду – терниста стежка нескінченних осягань. Оскільки до “паперової” роботи його після ув’язнення не допускають, працює на заводах і фабриках, чесно заробляючи на хліб для себе й родини. Одначе Стус уже не може бути просто робітником – увечері повертатися додому, вечеряти, бавитися з сином, а вранці з легким серцем знову прямувати на роботу. У ньому вже посіяне зерно бунту. У 1979 Стус стає членом гельсинської групи захисту прав людини. Навесні 1980 його знову арештовують. Цього разу до розгляду справи Стуса беруться значно ретельніше. Науковий співробітник інституту літератури Арсен Каспрук принагідно (а насправді на замовлення КДБ) пише рецензію на збірку Василя Стуса “Зимові дерева”. Рецензент не скупиться на гучні епітети: “Бридкішої гидоти, жахливішої зненависті не міг придумати найвинахідливіший упереджений проти нашої дійсності фантазерРецензент робить висновок, що книжка Стуса шкідлива всім своїм ідейним спрямуванням, усією своєю суттю. Нормальна неупереджена людина прочитати її може лише з обридженням, із зневагою до поета, що так порочить свою землю і свій народ…
symonenkop1
Вирок – десять років примусових робіт і п’ять років заслання – Стусові винесли не за дії, а власне, за думки. Джордж Орвелл, 1984, поліція думки. Усі тоталітарні режими сповідують одні й ті самі принципи, усі використовують майже однакові прийоми боротьби з непокорою. Усі бояться не скільки дії, стільки справжньої вільної думки. Конституція ставила за завдання побудувати комуністичне суспільство. Таким чином, іншій категорії людей (націоналістам та будь-яким інакомислячим) приписувалася могила, – пише Левко Лук’яненко.
Уже в мордовських таборах Стус зробить спробу відмовитися від радянського громадянства, звернувшись до Верховної Ради СРСР із відповідною заявою: …мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином  значить бути рабом… Кривавий молох відмовить і в цьому – йому не звикати робити неможливі речі…
Табірні наглядачі знищили збірку, у якій було понад триста віршів. Його відправляють у карцер за те, що читав, обпершись ліктем на нари, і цим самим порушував табірний режим. Йому майже не дають бачитися з рідними, ба навіть листуватися з ними. “Пишите по-русски, так быстрее дойдет”, – радять Стусові. Він продовжує писати українською й навіть ухитряється передати декілька віршів на волю. Чи то ці вірші, що потрапили за кордон, чи то розмови про присудження Василеві Стусу Нобелівської премії, чи й те й інше заразом остаточно затягнули петлю на шиї поета.
У ніч із третього на четверте вересня 1985 року Стус помер. Можливо, від переохолодження, адже температура в камері, де він перебував останній час рідко піднімалася вище п’ятнадцяти градусів. Можливо, від удару нарами. Табірний лікар написав звичну в таких випадках “ішемічну хворобу серця”. Усупереч проханню дружини, рідним не дозволили бути присутніми на похороні. Жодних особистих речей не віддали. Перепоховати прах чоловіка й батька теж не дозволили – ув’язнений мав залишатися в місцях позбавлення волі навіть після смерті, аж до закінчення призначеного судом терміну…
Як і Симоненко, Стус передчував свою долю: Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас… (“З таборового зошита”). Проте йому таки вистачило життя, аби повністю виконати своє призначення – піднятися до таких незвіданих висот, куди жодна птиця не долітає, людський голос не долинає, звідки чутно тільки кроки Бога. Саме там відкриваються таємниці всіх на світі трагічних шукань і споконвічних осяянь і там уже немає страху смерті:
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя.
(Василь Стус)
Наділивши обох Василів талантом, мужністю й непримиренністю, природа, схоже, у жодному випадку не помилилася. Обоє – хай і кожен у різною мірою – виконали свою земну місію. Яскраве тому свідчення – могутній ген усвідомлення себе українцем, який вони посіяли в нащадках. Від місії до месіанства – рукою подати. Що ж, так тому і бути. Сніжинки їхнього Різдва досі ще обпікають наші повіки. А значить – так тому і бути. Не на одну, а на тисячу хвилин мовчання.
Джерело: журнал "Ukrainian people"
Автор: