Перш за все, варто відмітити, що ареал розповсюдження слова "дякую" дуже широкий - він охоплює майже усі індоєвропейські мови, зокрема німецька «danke», голландська «dank», англійська «thank», скандинавські «tak», «takk», чеська «děkuji», польська «dziękuję», словацька «ďakujem», а також вживається у білоруській «дзякуй».
Отже, навіть при побіжному аналізі видно, що, імовірно, ці слова походять з одного спільного кореня, з однієї давнішої мови, але пройшли різний шлях розвитку. Хочеться зробити ще одне припущення: українське дієслово «дати» та його слов’янські аналоги напевне походить із того самого кореня, який сягає санскритського кореня «да» (значення «дати», «дарувати»). Цим коренем, на думку певних етнологів та лінгвістів, може бути слов'янське слово - "дань", "данка", похідне від слова "давати". Звідси вимальовується наступне тлумачення: "даю дань" ("дяку віддавати", тобто віддавати шану) - "данкую" - "дякую" або "дзякую". Як бачимо дякування - було чимось сакральним. Переважно слов'яни дякували, складали дяку: батькам – найріднішим у світі людям, які стільки всього найкращого вклали в нас із самого малечку; чоловікові чи дружині – найдорожчій людині, яка крокує пліч-о-пліч з нами по життю; своїм дітям – великим чи маленьким, дорослим чи не дуже – за те, що вони у нас найкращі, бо вони наші, рідні; Богу - який подарував життя, здоров’я, весняний день чи літній захід сонця, осінній дощ чи зимовий морозець; Слово “дяка” означає почуття вдячності за зроблене добро, виявлену увагу, а також вираження такого почуття.
Джерело: http://spadok.org.ua/mova-i-pysemnist/yake-pokhodzhennya-maye-slovo-dyakuiu
