Філолог Олександр Авраменко назвав суржикове слово, яке українці вживають найчастіше

Суржик – це вкраплення однієї мови в іншу. “Чи виходите ви на слідуючій зупинці?”, “нажміть кнопку” – це все суржик.
“Є рiзнi форми цього явища. Слабкий суржик — невеликi вкраплення, вiн притаманний захiдноукраїнському регiону. А сильний суржик вживають здебiльшого на сходi та в центрi України. У нас чомусь звикли вважати, що суржик — це змiшування української саме з росiйською. Утiм польськi вкраплення в мовi на Галичинi чи румунськi на Буковинi теж так називають”, – каже філолог Олександр Авраменко в інтерв’ю “Експрес”.

“Найбiльш помiтнi в суржику лексичнi елементи. Найпоширенiше, наприклад, слово “получається”. I у Львовi, i в Рiвному, i в Києвi, i в Полтавi вживають саме це слово замiсть “виходить”. Також доволi типова помилка “приймати участь”, що походить з росiйської. Правильно “брати участь”. Або ж слово “канєшно” замiсть “звiсно”, “авжеж”, “аякже”. Часто трапляється суржик на звуковому рiвнi, коли вживають українськi слова, але звуки — росiйськi. Як приклад, словосполучення “канфєта “Бєлочка””. В українськiй мовi є слово “цукерка” i “бiлочка”. Або ж замiсть “телевiзор” кажуть “тЄлЄвiзор”. Усе така м’яка вимова схожа на манеру росiйської мови. А ще суржик виражається на граматичному рiвнi, коли люди неправильно вживають закiнчення у словах. Наприклад, “я звертаю увагУ”, але “не звертаю увагИ”, “я їм борщ”, але “не їм борщУ”, “я слухаю музику”, але “не слухаю музикИ”, – розповідає філолог.
Автор: Вiкторiя СЕРЕДА